... Будучи одним із засновників першого в державі професійного громадського об’єднання прокурорів, працюючи у складі його виконавчого комітету від першого дня і до сьогодні, я звісно маю власну суб’єктивну оцінку наших вельми скромних досягнень з реалізації наведених мною вище завдань.

   Натомість сьогодні пропоную результати невеличкого дослідження, яке я, готуючись до цієї нашої зустрічі, провів за допомогою можливостей мережі Інтернет та його пошукових сервісів. На мою думку вони більш вагомо та об’єктивно дозволять нам поглянути на дійсний стан справ. За пошуковими реквізитами «імідж прокурорів», «українські прокурори» та ще низки аналогічних варіантів пошуку я отримав наступні результати. У переважній більшості випадків, якщо виключити з них законодавчі положення та наукові публікації, для ознайомлення пропонувалися публікації під назвами: «Прокурори, бандити і олігархи», «Самодури в прокурорських мундирах», «Маразм прокуратури» і їм подібні як за назвами так і за змістом. Основними джерелами інформації про прокурорів є веб-ресурси з характерними назвами – «ОРД», «Майдан», «Громадська прокуратура» тощо. Тобто найбільш відомі Інтернет - помийки, де публікують будь-який анонімний пасквіль, який влаштовує господарів ресурсу.

   Додам невеличкий прес-огляд за 18 травня 2010 року. Обмежуся одним днем та сподіваюсь, що кожен з Вас хто читає пресу та дивиться телебачення не дасть збрехати – картина вельми характерна. Газета «Вечірні вісті» - «Прокуратура уникає Тимошенко?» у досить красномовній рубриці «Бої без правил». Газета «Сегодня» у публікації «Судьба дебоширов в руках Тимошенко» наводить цитату з виступу народного депутата України: «…у прокуратури вистачає сміливості боротися лише з опозиціонерами». Газета «Київські відомості» у публікації «Укрощение шашечников» наводить інформацію з власних джерел про те, що порушена Генеральною прокуратурою України кримінальна справа «шита білими нитками», а влада руками прокуратури «проводить політичні репресії». Газета «Столичні новини» публікація «Дрались все, а ответят двое?», в якій стверджується про те що Генпрокуратура «шиє» справу стосовно окремих депутатів та висловлюються довільні припущення про подальше використання цієї кримінальної справи у суто політичних цілях, неспроможності органів прокуратури забезпечити її неупереджене розслідування.

   Погодьтеся, вражаюча злива інформаційного бруду. Саме так – не просто об’єктивне інформування про сам факт порушення справи, кваліфікацію дій причетних осіб, а довільні, з посиланням на якісь нібито існуючі власні джерела брудні домисли про політичний, замовний характер кримінальної справи, про участь органів прокуратури у політичних процесах, про упередженість та необ’єктивність прокурорів і слідчих. І це лише упродовж одного дня та фактично з одного інформаційного приводу.

   Доречно також пригадати і те, з яким задоволенням та безмежною довірою вітчизняні ЗМІ підхопили зухвалу брехню про фінансові зловживання в лавах нашої Асоціації, яку поширили окремі спритні ділки, які переслідували меркантильні кар’єрні цілі та зводили особисті рахунки. Сьогодні поширені ними хворобливі фантазії повністю спростовані висновками Генеральної прокуратури і офіційних експертів, але це вже нікого не цікавить. Тому що не смердить, не фонтанує кров’ю, не містить скандалу – тобто нічого привабливого для вітчизняного інформаційного простору. А те, що свого часу безпідставно облили брудом понад п’ять тисяч чесних людей – як кажуть у Росії - «издержки производства».

   На жаль ніяких більш глибинних соціологічних досліджень не потрібно, висновок простий і очевидний. Проти органів прокуратури України, як до речі і проти фактично усіх інших правоохоронних та державних органів, системно та цілеспрямовано ведеться справжня інформаційна війна. І в цій війні ми щодня і щогодини зазнаємо нищівної поразки.

   Будь-хто у разі наявності найменшого досвіду спілкування з представниками сучасних мас-медіа легко підтвердить правоту моїх слів. Правдива інформація про вагомі суспільно корисні результати діяльності прокурорів, розповіді про їх нелегку працю, про труднощі та небезпеки, які чи не щодня доводиться долати на шляху до правди сьогодні – не формат.

   На думку переважної більшості журналістів це все не цікавить читача та телеглядача. Куди більш цікаво та гостро оприлюднити інтерв’ю з маніяком, що позбавив життя десятки людей, нічим об’єктивно не підтверджену але дуже сльозливу розповідь рецидивіста, який дуже постраждав від «свавілля» правоохоронців, публікацію про вражаючі свідомість статки та маєтки окремих прокурорів, суддів тощо.

   Я далекий від думки про те, що усі журналісти зобов’язані бути патріотами, тим більше любити прокуратуру і співати їй хвалебні оди. Не треба забувати і про те, що журналіст має виготовляти продукт, який є цікавим та затребуваним суспільством, простіше кажучи продається. Бо інакше буде змушений жебракувати. Це також сильно відбивається на об’єктивності та неупередженості висвітлення подій, але до цього необхідно ставитися з розумінням.

   Більше того, особисто я є відданим прибічником свободи слова і упевнений, що вільні від будь-якого тиску чи незаконного впливу засоби масової інформації є незамінним інструментом здійснення громадського контролю за діяльністю влади, невід’ємною ознакою демократії. Але те, що відбувається нині, не має до цього жодного відношення.

   Величезна та щедра злива інформаційного бруду, який стосується як окремих працівників органів прокуратури, так і загальної оцінки роботи органів прокуратури призвела до стійкої, укоріненої у суспільній свідомості різко негативної суспільної оцінки прокуратури і прокурорів. Ця оцінка присутня сьогодні навіть у свідомості тих, хто жодного разу не звертався особисто до прокуратури, не знайомий з жодним прокурором або слідчим. Особисто я не раз і не два стикався з тим, що прокурорів і прокуратуру дуже не люблять навіть ті, хто саме слово вимовити не може, не кажучи вже про більш-менш прийнятне уявлення про роль та місце прокуратури в державі, її конституційні функції та визначені законом повноваження.

   З іншого боку, в силу низки об’єктивних і суб’єктивних причин сьогодні ми маємо чи не найнижчий за усі часи незалежної України рівень суспільної довіри до інформації, яка походить від державних органів, зокрема і прокуратури. Тут ми також пожинаємо плоди багаторічного провалу в інформаційній політиці держави, яка фактично нічого не протиставила пануючому у вітчизняному інформаційному просторі    твердженню про те, що не існує для пересічного українця більшого ворога ніж власна держава, а усі державні інституції заселені виключно монстрами, які до кісток уражені вірусом корупції та мають за мету висмоктати з простої людини усі соки, подавити її волю та розум.

   Наскільки це серйозно можу проілюструвати наступним прикладом. Перебуваючи у службовому відрядженні за кордоном я мав приємність спілкуватися з одним досить відомим науковцем-правником, професором, який входив до складу національної делегації та на той час офіційно представляв нашу державу у поважній міжнародній антикорупційній інституції. Тож якось у неформальній приватній бесіді з членами делегації шановний професор висловив думку про те, що усі прокурори, принаймні на рівні прокурорів областей, уражені корупцією, мають корупційні доходи, ведуть спосіб життя, який не відповідає їх офіційним статкам.

   Погодьтеся, нічого нового він не сказав, таке можна почути, побачити чи прочитати у нас чи не щодня. Але мене особисто, як прокурора і члена Асоціації така теза не дуже переконала, тож я попросив шановного професора навести бодай один конкретний приклад, або хоча б перелічити прізвища з десятка прокурорів обласного рівня, яких він звинуватив в корупції. Реакція була унікальна і запам’яталася мені на усе життя. Я негайно був звинувачений у тому, що захищаю честь мундира, що наше товариське спілкування не повинно давати приводів для цього і що мова нібито йшла про загальновідомі речі. Саме так – в уяві професора права, офіційного представника держави корумпованість більш ніж десятитисячного прокурорського колективу – аксіома, яка не вимагає доведення! А тепер лише уявіть собі яку інформацію отримують іноземні експерти щодо заходів, які вживає наша держава в галузі боротьби з корупцією, від людини, для якої тотальна корумпованість власного державного механізму є заздалегідь встановленим фактом, який не піддається найменшому сумніву!

   Я витратив досить багато часу на такий вступ лише з однією метою. Дуже сподіваюсь, що усі ми нарешті справді зрозуміємо завдання якої державної ваги ми перед собою поставили. Як насправді потребує українська прокуратура наших зацікавлених, високопрофесійних і головне – результативних зусиль з підтримання її авторитету та покращання іміджу.

   Робити це прийдеться фактично в умовах інформаційної війни, свідомого або несвідомого ігнорування вітчизняними ЗМІ будь-якої позитивної інформації про прокуратуру і прокурорів, усталеної негативної громадської оцінки роботи прокуратури, яка базується на викривленні дійсного стану речей. Слід також чітко усвідомлювати те, що на шляху до реалізації цього завдання протягом минулих років ми практично не просунулися ані на крок. І перш за все – на рівні регіонів, на рівні наших первинних організацій, тобто саме там, де знаходиться ключ до загального успіху.

   Упродовж п’яти років нашого існування в лавах Української асоціації прокурорів не згадаю жодного випадку, коли б з місцевого осередку за його ініціативою для оприлюднення в нашому журналі «Радник юстиції» або ж на веб-сайті надійшла публікація, яка б відображала думку прокурорської спільноти регіону з приводу актуальних для прокурорів та прокуратури подій, працювала б на авторитет, покращувала імідж прокурорів або прокуратури. Навіть вдячні статті про професійних наставників, ветеранів органів прокуратури, приурочені до їх ювілейних дат можна перелічити на пальцях однієї руки. Звідси перший, але дуже важливий висновок – знаходячись в умовах інформаційної блокади ми належним чином не використовуємо власні дуже скромні інформаційні ресурси, на утримання яких витрачаємо кошти!

   Як на мене, ситуація зовсім позбавлена здорового глузду. Тож перше до чого я сьогодні закликаю – кожному з нас необхідно нарешті визначитися з тим, чи дійсно ми готові працювати над реалізацією завдань Асоціації, чи не перетворилося наше членство у ній у порожню та нікому не потрібну формальність. Для тих, хто готовий все ж взятися до реальних справ декілька слів про можливі шляхи досягнення позитивних результатів.

   Виходячи з наведеного мною вище аналізу стану справ найголовнішим нашим завданням бачу прорив інформаційної блокади, налагодження та інформаційне забезпечення каналів, якими до суспільства надходитиме правдива інформація про результати роботи органів прокуратури, про справжніх, відданих справі прокурорів та слідчих, про дійсну суспільно корисну роль, яку відіграють органи прокуратури у справі забезпечення законності, правопорядку, захисту прав та інтересів громадян і держави.

   Для того, щоб більше не повертатися до цієї теми скажу, що наш журнал «Радник юстиції» та Інтернет-сайт мають у подальшому не знати куди подітися від аналізів, гострих статей, листів та розповідей.

   Згадані мною серйозні проблеми в організації співробітництва із журналістами та засобами масової інформації зовсім не означають, що від такого співробітництва треба відмовитися раз і назавжди. Тим більше, що і серед журналістів та менеджерів ЗМІ далеко не усі є прибічниками беззастережної огульної критики державних інститутів.   Тому моя пропозиція наступна – перш за все слід зробити так, щоб місцева журналістська спільнота узнала про існування осередку Асоціації, про його готовність до конструктивного зацікавленого співробітництва зі ЗМІ. Особисто я б порадив провести неформальну зустріч із Головою обласного осередку Спілки журналістів, прийняти участь у роботі чергового засідання прес-клубу (якщо такий діє в області). Переконаний, що таку зустріч за допомоги прес-секретарів прокурорів областей організувати зовсім не важко.

   До цієї зустрічі особисто я рекомендую відшукати у своїх лавах найбільш досвідчених прокурорсько-слідчих працівників на різних напрямках прокурорсько-слідчої діяльності, які мають гарні навички публічних виступів, є достатньо комунікабельними та готові до спілкування з пресою. Контактну інформацію цих осіб доцільно передати журналістам та засвідчити власну готовність надати необхідну допомогу при підготовці матеріалів про діяльність прокуратури з відповідних питань, дати інтерв’ю або консультацію з приводу фактів або подій, які стосуються органів прокуратури.

   Окрім того, предметом певних домовленостей із Головою спілки може бути систематичне (відповідно до звітних періодів в органах прокуратури) надання у розпорядження журналістської спільноти даних про результати діяльності органів прокуратури з виконання визначених Конституцією України   функцій з відповідними фаховими коментарями. При цьому акцент має бути зроблений на позитивних здобутках, сумах повернутих до бюджету коштів, виплачених боргів із заробітної плати, коштів до фондів соціальної спрямованості тощо. На зайвим були б і пропозиції про особисте інтерв’ю з прокурорами та слідчими, які протягом звітного періоду досягли вагомих результатів.

   Таким же чином за домовленістю з редакторами фахових юридичних видань, державних та комунальних ЗМІ можна забезпечити інформаційне наповнення місцевим осередком відповідної рубрики на кшталт «Прокурори інформують», «На захисті законності», «Захищаємо людину і закон» тощо.

   Окремим напрямком співробітництва слід вважати надання журналістам можливості безпосереднього знайомства та спілкування з представниками різних поколінь прокурорсько-слідчих працівників, включаючи ознайомлення з їх родинами, житловими та матеріальними умовами, зустрічей та інтерв’ю з громадянами, права та законні інтереси яких були ефективно відновлені прокурорами тощо. Простіше кажучи слід попрацювати над тим, щоб журналісти мали змогу донести до суспільства наше спільне переконання про те, що співробітник прокуратури – це високоосвічена людина, громадянин нашої спільної країни, який живе звичайними для кожного українця турботами. Слід наочно продемонструвати, що професійна прокурорська діяльність є дуже складною, потребує величезних енергетичних та інтелектуальних затрат, у багатьох випадках безпосередньо пов’язана із ризиками для життя та здоров’я, з постійним професійним самовдосконаленням, винятковим вмінням співчувати людському горю, готовністю жертвувати власними інтересами на користь справи.

   Упевнений, що лише так ми поступово змінимо повністю пануючий сьогодні у суспільстві соціальний портрет прокурора – бридкої, аморальної, корумпованої істоти, яка за статками наближена до олігархічної верхівки і протягом робочого часу займається виключно продажем службових таємниць та державних інтересів.

   Дуже рекомендую також спробувати попрацювати і над поверненням суспільної довіри до органів прокуратури і прокурорів. Спосіб бачу лише один – йти безпосередньо до людей, в першу чергу до тих, чий світогляд ще формується і не уражений тими негативними суспільними процесами, про які йшла мова. Перш за все, це учні старших класів загальноосвітніх шкіл та інших учбових закладів відповідного рівня. Переконаний, що від проведення таких зустрічей в межах роботи по професійній орієнтації, або ж в межах заходів до попередження правопорушень та злочинності серед неповнолітніх не відмовиться жоден керівник. З цього питання відповідну допомогу нашим місцевим осередкам радо нададуть служби у справах дітей.

   І тут не можу не виступити опонентом тих, хто вважає, що прийшов час розпрощатися з форменим одягом працівника прокуратури. Може для цього і прийде час. Але зараз прокурор, одягнутий у формений одяг з нагородами і відзнаками за сумлінну службу ще цілком здатний перевернути свідомість молодої людини, викликати в неї бажання дослухатися до порад, а може і присвятити себе службі закону. Нехай це звучить романтично і непереконливо, але повірте, що користь від подібних зустрічей буде обов’язково. І цих молодих людей, які спілкувалися з живим прокурором, чули його розповіді, заглядали в його очі вже буде не так легко обдурити пустими замовними пасквілями про суцільно гнилу прокуратуру. Тому, що прокуратура для них – це буде не просто якась безтілесна, бездушна структура. Ні – в їх свідомості це вже буде конкретна людина, яку вони бачили на власні очі, від якої чули прості і зрозумілі істини, яка врешті-решт нічим не відрізняється від їх батьків, братів та старших друзів. А значить також має право на авторитет та повагу.

   Аналогічні зустрічі доцільно запропонувати і керівникам студентських, трудових колективів, партійних осередків тощо. Актуальність таких зустрічей може бути обумовлена правовими суперечками, колізіями за участю таких колективів чи їх окремих представників, у вирішенні яких брали участь органи прокуратури.

   Дозволю собі також декілька слів з приводу реалізації завдання захисту прав та законних інтересів прокурорів. Обрав цю розмову цілком свідомо, оскільки і тут наші досягнення аж надто скромні. Я за браком часу не буду перераховувати приклади, коли в різних регіонах держави зазнавали незаконного тиску, поливалися брудом наші колеги – прокурори та слідчі. У жодному з таких випадків нашого голосу не було чутно, ми не отримували жодного звернення місцевого осередку з мотивованим проханням сприяти захисту прав та законних інтересів наших чесних та професійних колег, або ж навпаки – запропонувати Генеральному прокурору України звільнити з органів прокуратури колегу, який скоїв правопорушення або злочин, порушив етичні норми та правила поведінки прокурорського працівника.

   Сьогодні я хочу звернути увагу на зовсім свіжий виклик, який постав перед прокурорами та слідчими прокуратури і загрожував загальним корпоративним правам. Хочу спробувати порівняти ступінь небезпеки загрози з активністю та гостротою нашої реакції на неї. Для того, щоб усі ми зрозуміли, що якщо так відбуватиметься і надалі, прокурорські працівники втратять будь-який інтерес до існування Асоціації, позбавляться будь-якої надії на захист Асоціацією своїх законних прав та інтересів.

   Тож стисло про виклик. Відомо, що кожна зміна влади в країні, кожна передвиборча кампанія будь-якої політичної сили супроводжується розмовами про необхідність економічних реформ. Невід’ємною складовою цих реформ завжди є реформування системи пенсійного забезпечення. Переважно суть реформування зводиться до дуже популярної серед народних мас розмови про відновлення соціальної рівності – відібрання достойних пенсій в тих, хто їх має та нечуване поліпшення за цей рахунок пенсійного забезпечення тих, хто отримує так звані соціальні або близькі до них за розміром суми. Серед нечуваних багатіїв, які просто жирують на фантастично великі пенсії завжди називаються і прокурори. Причому у якості найбільш зухвалого знущання над народом подається той факт, що на пенсію прокурори виходять незалежно від віку, нерідко у 40-45 років.

   Зовсім не дивно, що після приходу нової влади і формування Уряду в інформаційному просторі держави знову гучно зазвучали заклики до термінової пенсійної реформи. Суть розмови зводилася до того, що у дефіцит коштів у Пенсійному фонді України для забезпечення пенсійних зобов’язань держави складає понад 30 мільярдів гривень, тож необхідно підвищити пенсійний вік для громадян, запровадити обов’язків вік виходу на пенсію для пенсіонерів за вислугою років, обмежити розмір максимальної пенсії граничною сумою, кратною розміру мінімального пенсійного забезпечення тощо. Це нібито дозволить у майбутньому збалансувати Пенсійний фонд та забезпечити соціальну рівність при використанні його коштів.

   Кожен розуміє, що означало б запровадження таких змін для органів прокуратури. Якщо стисло – фактичне знищення пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих за вислугою років, яке передбачено Законом України «Про прокуратуру»! То від кого, як не від самих прокурорів люди мали почути правду про те – що подібні ідеї з точки зору економічної ефективності повна маячня, а з точки зору державницької – прямий шлях до руйнації системи органів прокуратури та кадрового колапсу? Але ж ми промовчали, принаймні я не знайшов у доступних джерелах жодної публікації прокурорів з цього приводу. Тож затаїлися, сидимо і чекаємо.

   Дякувати Богу, що на сьогодні Президент та Прем’єр-міністр дещо остудили пил пенсійних реформаторів, спрямували їх кипучу енергію в русло пошуку ефективних та економічно обґрунтованих шляхів наповнення Пенсійного фонду. Але чи надовго вщухли подібні розмови, чи надовго зникнув над нами цей «дамоклів меч»? Переконаний, що це багато в чому залежить від нас.

   Що ж конкретно ми маємо розповісти людям, щоб раз і назавжди розвінчати міф про безпідставно «жируючих» прокурорських пенсіонерів? Перш за все те, про що мова йшла вище – про справжню суть, соціальну значимість, важкість та небезпеку професійної діяльності прокурора. Це дасть людям розуміння того, що 20 років подібної праці дійсно здатні зробити людину непрацездатною, і вікові обмеження тут не мають жодного значення.

   Друге – суто економічна складова. Засоби масової інформації повідомили людям про те, що на сьогодні на всю країну середню пенсію за вислугою років у розмірі 5 тисяч 678 гривні отримують 5 тисяч 222 пенсіонери органів прокуратури, а розмірі 15 тисяч 959 гривень – «аж» 165 колишніх прокурорських високопосадовців. Щомісяця пенсіонери органів прокуратури обходяться Пенсійному фонду України в 29,6 мільйонів гривень.

   Погодьтеся, що подібна інформація є просто вбивчою для свідомості людини, яка пропрацювала усе життя та отримує пенсію у 800 гривень. Тим більше що їй чи не щодня цілеспрямовано втовкмачують думку про те, що саме через величезні пенсії прокурорів вона і змушена жебракувати.   А ми, повторюсь, мовчимо. Мабуть чекаємо поки люди візьмуть вила та підуть на штурм прокуратур.

   Тож поки цього не сталося давайте трохи поглибимо інформацію для людей, якщо ми дійсно дорожимо їх думкою про нас. Перш за все дуже рекомендую повідомити їм про те, що кожного місяця працюючі прокурори та слідчі лише з власних заробітків перераховують до Пенсійного фонду майже 21 мільйон гривень (20 мільйонів 849 тисяч). Тобто прокурорських пенсіонерів практично повністю утримують їх працюючі колеги! Невже це не варто того, щоб люди про це знали?

   По друге – лише упродовж першого кварталу поточного року за прокурорського втручання до Пенсійного фонду України відшкодовано понад 86 мільйонів гривень!   То чи існують хоч найменші аргументи для того, щоб стверджувати що прокурори отримують пенсійне забезпечення за чужий рахунок? Ні не існує, але хто про це знає або чує.

   Далі, як стверджують урядовці загальний дефіцит Пенсійного фонду – понад 30 мільярдів гривень. Цілком достовірно повідомляю, що станом на кінець першого кварталу поточного року заборгованість з обов’язкових платежів до Пенсійного фонду сягнула 4,2 млрд. гривен.   Якщо ж навіть повністю відібрати пенсії у прокурорів і слідчих – фонд зекономить як було сказано вище – «аж» 29,6 мільйонів гривень!

   Чи треба бути видатним економістом чи математиком для того щоб зробити висновок – розмови про збалансування Пенсійного фонду за рахунок позбавлення прокурорів пенсії за вислугу років – повна нісенітниця! А запровадження пенсійного віку для прокурорів – це ніщо інше як спроба вирішити проблеми Пенсійного фонду за рахунок їх безпосередньої експлуатації. Причому після того, як вичерпані усі загальновизнані часові нормативи для праці людини в умовах екстремальних фізичних, психологічних та розумових навантажень.

   Загалом упродовж минулого року захищаючи економіку держави від злочинних посягань прокурорами відшкодовано понад 1,6 мільярда гривень, з яких більше 720 мільйонів до Державного бюджету. Для порівняння зазначу, що у минулому році на утримання органів прокуратури України держава витратила 966, 2 мільйони гривень. Тобто економічний ефект роботи прокурорів є очевидним та незаперечним, хоча такої спеціальної мети закон для нас не встановлює.

   Як на мене це дає нам усі підстави рішуче та аргументовано заперечувати проти будь-яких спроб звинуватити прокурорів не лише у надвеликих пенсіях, а і у невиправдано великих заробітках.

   Ще один приклад. Виклик як то кажуть свіжий, серйозний. Є такий собі усім Вам відомий народний депутат України Володимир Ар’єв. Так ось цей народний обранець неодноразово вносить законодавчі ініціативи про позбавлення прокурорів прав та повноважень, а іноді і соціальних гарантій. Останній свій шедевр з цього приводу – законопроект №6318 «Про внесення змін до закону «Про прокуратуру» (щодо відміни пільг) зареєстрований в Верховній Раді України 15 квітня поточного року. В черговий раз цей діяч пропонує скасувати право прокурорів та слідчих на пільгове забезпечення житловою площею та урівняти пенсійні права прокурорів відповідно до закону «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування».

   Вважаю за необхідне пояснювати людям дійсні мотиви появи подібних законопроектів. Люди повинні чітко розуміти, що зовсім не любов до них, не відданість принципу соціальної справедливості рухає подібними авторами. Насправді їм немає до усього цього жодної справи, бо в іншому разі почали б з себе і внесли б законопроект про позбавлення спеціальних пенсій народних депутатів, майже 2 тисячі яких отримують середню пенсію у розмірі 15 тисяч 443 гривні (таких прокурорів нагадаю – 165).

   Рушійною силою названих вище законодавчих ініціатив Ар’єва є ненависть до органів прокуратури України, які, відстоюючи закон, свого часу вживали заходів до продовження кримінального переслідування, розпочатого стосовно нього правоохоронцями Республіки Польща за спробу незаконного переміщення наркотичних засобів. Тож прокурори дійсно завинили перед цим депутатом, але лише в одному – свого часу не довели цю справу до логічного та законного завершення. Я вважаю, що саме Українська асоціація прокурорів та її місцеві осередки повинні своєчасно допомагати людям побачити справжнє обличчя, справжній моральний портрет осіб, які намагаються завдати шкоди, принизити авторитет прокуратури і прокурорів, позбавити їх умов та засобів для повної та якісної реалізації конституційних функцій.

   Ми є першим в історії держави професійним громадським об’єднанням прокурорів. Тому йдемо новим неходженим шляхом і зовсім не гарантовані від тимчасових помилок чи хибних переконань. Але в одному я упевнений на сто відсотків – за нас ніхто не зробить ті благородні необхідні для прокуратури справи, задля яких п’ять років тому ми об’єднали свої доброчинні зусилля. Тож рухаймося вперед і нехай цей рух завжди буде успішним.