Поважаючи Рішення Конституційного Суду України, яке, як відомо, є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене, я все-таки дозволю собі висловити позицію з цього питання.

На мій погляд, здійснюючи офіційне тлумачення положень частини четвертої статті 50 Закону України "Про прокуратуру", Конституційний Суд України не взяв до уваги вимоги положень статті 46-1 цього Закону, згідно з якими "військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни України з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту" (частина перша); "військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять службу відповідно до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види постачання і забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України" (частина друга).

Одним з таких законодавчих актів є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХП (зі змінами).

Соціальний захист військовослужбовців за цим Законом визначається як діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповіднодо особливого виду службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відомі вчені-юристи Болотіна Н. і Нагребельний В. вважають, що "соціальний захист - це система економічних, правових, організаційних та інших заходів держави по забезпеченню соціальних прав і гарантій громадян.

Соціальний захист обумовлений конституційним принципом, згідно з яким Україна є соціальною державою, і спрямований на турботу держави і суспільства про громадян, яким потрібна допомога за віком, станом здоров'я, наявним соціальним становищем, недостатнім забезпеченням засобами існування та ін. Система соціального захисту включає виплату пенсій, різні види матеріальної допомоги і компенсацій, обслуговування хворих і людей похилого віку, турботу про дітей і молодь, а також фінансування з державного і місцевого бюджетів відповідних соціальних програм (охорона здоров'я, освіта, будівництво житла, подолання безробіття тощо). Важлива складова соціального захисту - соціальне забезпечення, що є державною системою захисту населення від соціальних ризиків (втрата роботи, хвороба, старість, інвалідність, втрата годувальника та ін.). Основні організаційно-правові форми соціального забезпечення: загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державна соціальна допомога малозабезпеченим громадянам, державне матеріальне забезпечення окремих категорій осіб за рахунок бюджетних коштів" (див.: Юридична енциклопедія: В 6 т., Т. 5. - К., 2003. - С. 558-559).

Отже, важливою складовою соціального захисту громадян є соціальне забезпечення, а однією з основних форм соціального забезпечення є загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян. Законом України "Про прокуратуру" військові прокурори визнані офіцерами, які проходять військову службу чи перебувають у запасі, і з питань соціального захисту і гарантій військових прокурорів цей Закон відсилає нас до норм законодавства, які стосуються військовослужбовців.

Питання державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців регулюються статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Постановою Кабінету Міністрів України "Про Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум" від 19 серпня 1992 року № 488, Указом Президента "Про розмір страхових виплат по державному обов'язковому особистому страхуванню військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори" від 12 липня 1995 року № 610.

Зокрема, зазначена стаття Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлює, що "військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України".

Пунктами 1, 2 Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядку виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488, визначено: "державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, проводиться Національною акціонерною страховою компанією "Оранта" за рахунок коштів державного бюджету, що виділяються Міністерству оборони, Національній гвардії, Державному комітетові у справах охорони державного кордону, Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки та іншим військовим формуванням, що створені Верховною Радою України"; "страхові платежі з державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, включаючи витрати Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" на його проведення в розмірі 6 процентів загальної суми цих платежів, перераховуються страхувальниками на спеціальний рахунок Національної акціонерної страхової компанії "Оранта".

У пунктах 1, 3 Порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 486, встановлено: "державне обов'язкове особисте страхування працівників прокуратури здійснюється за рахунок коштів, що виділяються з державного бюджету на утримання органів прокуратури"; "страхові внески по державному обов'язковому особистому страхуванню працівників прокуратури, включаючи витрати Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" на його проведення в розмірі 6 процентів від загальної суми цих платежів, перераховуються Генеральною прокуратурою (надалі - страхувальник) на спеціальний рахунок Національної акціонерної страхової компанії "Оранта".

У кошторисі витрат Генеральної прокуратури України, за її твердженням, обсяг страхових платежів з державного обов'язкового особистого страхування працівників військових прокуратур окремо не передбачений. Фінансування цих витрат на підставі статті 52 Закону України "Про прокуратуру" здійснюється Міністерством оборони України.

Частини перша, п'ята, шоста статті 52 цього Закону відповідно встановлюють, що "фінансування органів прокуратури здійснюється за рахунок коштів державного бюджету"; "грошове утримання прокурорів, слідчих, службовців та інших працівників військових прокуратур здійснюється Міністерством оборони України"; "забезпечення військових прокуратур службовими приміщеннями, їх охорони, транспортом, засобами зв'язку, іншим необхідним майном, а військовослужбовців цих прокуратур - обмундируванням здійснюється Міністерством оборони України".

Важливою, на мій погляд, для розгляду даної справи Конституційним Судом України мала би стати позиція Міністерства юстиції України (напрацьована спільно з Міністерством фінансів України, Міністерством оборони України) щодо визначення страхувальника з державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців військових прокуратур для виконання доручення Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2001 року № 14846/53.

Вона полягає в тому, що страхування прокурорів, слідчих та інших службовців військових прокуратур, зважаючи на те, що вони є військовослужбовцями, повинно здійснюватися згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум".

Позиція Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Міністерства оборони України, висловлена ними у листі від 20 грудня 2001 року № 20-9-9211 до Національної акціонерної страхової компанії "Оранта", була надана мною для обговорення на пленарному засіданні Конституційного Суду України, але її не врахували.

Бажання громадянина Мнишенка С.К. поширити через офіційне тлумачення Конституційним Судом України дію частини четвертої статті 50 Закону України "Про прокуратуру" на працівників військових прокуратур зрозуміле, оскільки суди України під час розгляду позовів громадян до Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" про виплати страхового відшкодування за державним обов'язковим страхуванням працівників прокуратури не мають однозначної правової позиції щодо її застосування. Умови ж страхування прокурорів, як випливає з відповідних норм законів України і постанов Кабінету Міністрів України, значно відрізняються від умов страхування військовослужбовців на користь перших, а втрату життя і здоров'я не можна компенсувати ніякою, навіть неймовірно значною, сумою грошей.

Як на мене, то за чинним законодавством України військовий прокурор, слідчий підлягає державному особистому обов'язковому страхуванню тільки в межах норм Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Встановлення інших, ніж ті, що передбачені постановою Кабінету Міністрів України "Про Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум", умов і порядку страхування військовослужбовців військових прокуратур, та відповідно страхувальника цієї категорії військовослужбовців потребує внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів України з цих питань. Вважаю, що з огляду на викладене є підстави для врегулювання порушеного громадянином Мнишенком С.К. питання шляхом внесення відповідних змін до Закону України "Про прокуратуру".

Додатки:

1. Витяг з Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Мнишенка Сергія Костянтиновича щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 50 Закону України "Про прокуратуру".

2. Витяг з листа Міністерства юстиції України до Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" від 20 грудня 2001 року № 20-9-9211.

3. Витяг з листа Міністерства юстиції України до Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 року № 20-9-9211.

Додаток № 1

Витяг з Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Мнишенка Сергія Костянтиновича щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 50 Закону України "Про прокуратуру" Заслухавши суддю-доповідача Шишкіна В.І. та розглянувши матеріали справи, Конституційний Суд України установив:

1. Громадянин Мнишенко С.К. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень частини четвертої статті 50 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон) в частині поширення їх дії на працівників військових прокуратур. У зазначених положеннях Закону передбачено, що життя і здоров'я працівників прокуратури підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Суб'єкт права на конституційне звернення, обґрунтовуючи своє прохання, зазначає, що суди України під час розгляду позовів громадян до Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" (далі - "Оранта") про виплати страхового відшкодування по державному обов'язковому страхуванню працівників прокуратури не мають однозначної правової позиції щодо застосування частини четвертої статті 50 Закону.

Автор клопотання стверджує, що за однакових підстав одні суди (рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 23 серпня 2000 року, рішення Ленінського районного суду міста Севастополя від 24 травня 2002 року, ухвала Кіровоградського обласного суду від 5 жовтня 2000 року, ухвала апеляційного суду міста Севастополя від 4 вересня 2002 року, ухвали Верховного Суду України від 8 жовтня 2001 року, від 27 лютого 2003 року) постановили рішення, посилаючись на положення частини четвертої статті 50 Закону, Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури" від 19 серпня 1992 року № 486 (далі - Постанова № 486), які кореспондують вказаній нормі Закону. Інші ж суди (рішення військового апеляційного суду Військово-Морських Сил від ЗО листопада 2004 року, ухвала Військової судової колегії Верховного Суду України від 9 березня 2005 року) постановили рішення, керуючись положеннями статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХП (далі - Закон № 2011-ХП), Постанови Кабінету Міністрів України "Про умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум" від 19 серпня 1992 року № 488 (далі - Постанова № 488), які кореспондують цій нормі Закону № 2011-ХП.

Застосування "Орантою" і судами України саме положень статті 16 Закону № 2011-ХП, на думку автора клопотання, ущемлює соціальні гарантії працівників прокуратури України, які перебувають на військовій службі у військовій прокуратурі.

2. Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення положень частини четвертої статті 50 Закону, виходить з такого.

2.1. Стаття 46 Конституції України передбачає право громадян на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантоване загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок певних страхових внесків, а також страховими виплатами за обов'язковим страхуванням відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України.
Обов'язкове державне страхування життя і здоров'я працівників прокуратури є одним із напрямів їх соціального захисту (частина четверта статті 50 Закону). Порядок та умови такого страхування встановлені Постановою № 486.

Згідно з положеннями статті 121 Конституції України, статей 6,13 Закону прокуратура України становить єдину систему органів, до якої належать військові прокуратури. Системний аналіз статей 15,16, 46, 46і, 50, 50і Закону дає підстави вважати, що кадри органів прокуратури також становлять єдину систему, тобто військовослужбовці військових прокуратур, які перебувають на посадах прокурорів (стаття 56 Закону) і слідчих прокуратури, є працівниками прокуратури України.

Проаналізувавши положення статті 50 Закону, Конституційний Суд України зазначає, що держава встановила однакове страхове гарантування життя і здоров'я для всіх осіб, які перебувають на посадах прокурорів і слідчих прокуратури (прокурорів), включаючи військовослужбовців. Імовірність страхового випадку і можливий збиток від нього та обсяг відповідальності страховика також безпосередньо пов'язані з перебуванням громадянина України на посаді прокурора. Страхувальником при настанні страхових подій згідно з пунктом 3 Постанови № 486 є Генеральна прокуратура України. Норми Закону і підзаконні нормативні акти не містять винятків щодо вказаних зобов'язань Генеральної прокуратури України стосовно будь-якої категорії прокурорів.

2.2. Посилання в частині другій статті 46і Закону на те, що військовослужбовці військових прокуратур проходять службу відповідно до Закону № 2011-ХП та інших законодавчих актів України, якими встановлені правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України, стосується лише тих особливостей, які не можуть бути притаманні проходженню служби іншими працівниками прокуратури, зокрема відмінностей, пов'язаних з наявністю офіцерського звання і порядком його присвоєння, порядком отримання продовольчого та речового забезпечення, обмундирування, наданням певних пільг і компенсацій, передбачених саме для військовослужбовців, тощо.

У контексті питання, порушеного суб'єктом права на конституційне звернення, Конституційний Суд України зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України стаття 16 Закону № 2011-ХП і пункт 1 Умов, затверджених Постановою № 488, передбачають зобов'язання Міністерства оборони України як страхувальника військовослужбовців, які проходять службу на посадах прокурорів, лише у випадках, коли страхові події сталися при виконанні ними функцій військової служби. Такі випадки підпадають під іншу категорію страхових виплат, не пов'язаних з виконанням прокурорських повноважень, що дає підстави для застосування відповідного закону залежно від обставин настання страхових подій.

3. Виходячи із зазначеного Конституційний Суд України вважає, що положення частини четвертої статті 50 Закону поширюються на всіх прокурорів, зокрема й тих, які перебувають на службі у військовій прокуратурі як військовослужбовці.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 13, 51, 62, 63, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України вирішив:

1. В аспекті конституційного звернення положення частини четвертої статті 50 Закону України "Про прокуратуру" в системному зв'язку з частиною п'ятою цієї статті слід розуміти так, що держава гарантує обов'язкове державне страхування прокурорам незалежно від особливостей статусу їх певних категорій.

Додаток № 2

Витяг з листа Міністерства юстиції України до Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" від 20 грудня 2001 року М 20-9-9211.

На виконання доручення Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2001 року до № 14846/53 (до листів Мін'юсту від 12.11.2001 р. № 20-9-8074 та Генпрокуратури від 14.11.2001 р. № 10/1-17-155-01) щодо визначення страхувальника з державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців військових прокуратур Міністерство юстиції України разом з Міністерством фінансів України та Міністерством оборони України повторно опрацювали зазначене питання і повідомляє, що позиція Мін'юсту з зазначеного питання, висловлена у листі від 09.11.2001 р. № 20-9-8074 на вашу адресу, не змінилася і полягає у наступному.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про прокуратуру" систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.

До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

Згідно зі статтею 46-1 цього Закону військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни України з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту.

Військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять службу відповідно до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види постачання і забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Частиною четвертою статті 50 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що життя і здоров'я працівників прокуратури підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою. Порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної статті Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 19 серпня 1992 р. № 486 "Про затвердження Порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури".

Згідно з пунктами 1 та 3 Порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури державне обов'язкове особисте страхування працівників прокуратури здійснюється за рахунок коштів, що виділяються з державного бюджету на утримання органів прокуратури.

Страхові платежі по державному обов'язковому особистому страхуванню працівників прокуратури, включаючи витрати Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" на його проведення в розмірі 6 процентів від загальної суми цих платежів, перераховуються Генеральною прокуратурою (надалі - страхувальник) на спеціальний рахунок Національної акціонерної страхової компанії "Оранта".

Статтею 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової і надстрокової служби та військової служби та військової служби за контрактом Збройних Сил України, Служби національної безпеки України, військ цивільної оборони, а також інших військових формувань, що створюються Верховною Радою України, стратегічних сил стримування, які дислокуються на території України, військовослужбовці-жінки, курсанти військових навчальних закладів.

Відповідно до статті 16 вказаного Закону військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 р. № 488, встановлено, що державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, проводиться Національною акціонерною страховою компанією "Оранта" за рахунок коштів державного бюджету, що виділяються Міністерству оборони, Національній гвардії, Державному комітетові у справах охорони державного кордону, Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки та іншим військовим формуванням, що створені Верховною Радою України.

Отже, враховуючи вище зазначене та зважаючи на те, що прокурори, слідчі та інші службовці військових прокуратур є військовослужбовцями, вважаємо, що страхування зазначеної категорії працівників військових прокуратур повинно здійснюватися згідно з постановою Кабінету Міністрів від 19.08.1992 р. № 488 "Про Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум". З огляду на пункт 1 вищезазначених Умов, на нашу думку, страхувальником військовослужбовців військових прокуратур є Міністерство оборони України.

Встановлення інших умов і порядку страхування військовослужбовців військових прокуратур ніж ті, що передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 р. № 488 "Про Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум", та відповідно страхувальника цієї категорії військовослужбовців потребує внесення змін до законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів України з цих питань.

Підпис заступника Державного секретаря Л.Павліковської

Додаток № З

Витяг з листа Міністерства юстиції України до Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 року № 20-9-9211
На виконання доручення Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2001 року № 14846/53 (до листів Мін'юсту від 12.11.2001 р. № 20-9-8074 та Генпрокуратури від 14.11.2001 р. № 10/1-17-155-01) щодо визначення страхувальника з державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців військових прокуратур Міністерство юстиції України разом з Міністерством фінансів України та Міністерством оборони України повторно опрацювало зазначене питання і повідомляє, що позиція з зазначеного питання, викладена у листі Мін'юсту до Кабінету Міністрів України від 12.11.2001 р. № 20-9-8074, не змінилася.

На нашу думку, встановлення інших умов і порядку страхування військовослужбовців військових прокуратур ніж ті, що передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.92 р. № 488 "Про Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум", та відповідно страхувальника цієї категорії військовослужбовців потребує внесення змін до законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів України з цих питань.

Підпис Державного секретаря О.Лавриновича
 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним зверненням громадянина Мнишенка Сергія Костянтиновича щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 50 Закону України "Про прокуратуру"
м. К и ї в

Справа № 1-13/2007
25 жовтня 2007 року № Ю-рп/2007

Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,
Бринцева Василя Дмитровича,
Джуня В'ячеслава Васильовича,
Дідківського Анатолія Олександровича,
Домбровського Івана Петровича,
Кампа Володимира Михайловича,
Колоса Михайла Івановича,
Лилака Дмитра Дмитровича,
Мачужак Ярослави Василівни,
Стецюка Петра Богдановича,
Ткачука Павла Миколайовича,
Шишкіна Віктора Івановича - доповідача,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням громадянина Мнишенка Сергія Костянтиновича щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 50 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року № 1789-ХП (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., М" 53, ст. 793) стосовно застосування її до працівників військових прокуратур.

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42,43 Закону України "Про Конституційний Суд України стало конституційне звернення громадянина Мнишенка Сергія Костянтиновича.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність неоднозначного застосування судами України та іншими суб'єктами владних повноважень положень частини четвертої статті 50 Закону України "Про прокуратуру".

Заслухавши суддю-доповідача Шишкіна В.І. та розглянувши матеріали справи, Конституційний Суд України
установив:

1. Громадянин Мнишенко С.К. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень частини четвертої статті 50 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон) в частині поширення їх дії на працівників військових прокуратур. У зазначених положеннях Закону передбачено, що життя і здоров'я працівників прокуратури підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Суб'єкт права на конституційне звернення, обґрунтовуючи своє прохання, зазначає, що суди України під час розгляду позовів громадян до Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" (далі - "Оранта") про виплати страхового відшкодування по державному обов'язковому страхуванню працівників прокуратури не мають однозначної правової позиції щодо застосування частини четвертої статті 50 Закону.

Автор клопотання стверджує, що за однакових підстав одні суди (рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 23 серпня 2000 року, рішення Ленінського районного суду міста Севастополя від 24 травня 2002 року, ухвала Кіровоградського обласного суду від 5 жовтня 2000 року, ухвала апеляційного суду міста Севастополя від 4 вересня 2002 року, ухвали Верховного Суду України від 8 жовтня 2001 року, від 27 лютого 2003 року) постановили рішення, посилаючись на положення частини четвертої статті 50 Закону, Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури" від 19 серпня 1992 року № 486 (далі - Постанова № 486), які кореспондують вказаній нормі Закону.

Інші ж суди (рішення військового апеляційного суду Військово-Морських Сил від ЗО листопада 2004 року, ухвала Військової судової колегії Верховного Суду України від 9 березня 2005 року) постановили рішення, керуючись положеннями статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ), Постанови Кабінету Міністрів України "Про умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум" від 19 серпня 1992 року № 488 (далі - Постанова № 488), які кореспондують цій нормі Закону № 2011-ХІІ.

Застосування "Орантою" і судами України саме положень статті 16 Закону № 2011-ХІІ, на думку автора клопотання, ущемлює соціальні гарантії працівників прокуратури України, які перебувають на військовій службі у військовій прокуратурі.

2. Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення положень частини четвертої статті 50 Закону, виходить з такого.

2.1. Стаття 46 Конституції України передбачає право громадян на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантоване загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок певних страхових внесків, а також страховими виплатами за обов'язковим страхуванням відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України.

Обов'язкове державне страхування життя і здоров'я працівників прокуратури є одним із напрямів їх соціального захисту (частина четверта статті 50 Закону). Порядок та умови такого страхування встановлені Постановою № 486.
Згідно з положеннями статті 121 Конституції України, статей 6, 13 Закону прокуратура України становить єдину систему органів, до якої належать військові прокуратури. Системний аналіз статей 15,16, 46, 46і, 50, 50і Закону дає підстави вважати, що кадри органів прокуратури також становлять єдину систему, тобто військовослужбовці військових прокуратур, які перебувають на посадах прокурорів (стаття 56 Закону) і слідчих прокуратури, є працівниками прокуратури України.

Проаналізувавши положення статті 50 Закону, Конституційний Суд України зазначає, що держава встановила однакове страхове гарантування життя і здоров'я для всіх осіб, які перебувають на посадах прокурорів і слідчих прокуратури (прокурорів), включаючи військовослужбовців. Імовірність страхового випадку і можливий збиток від нього та обсяг відповідальності страховика також безпосередньо пов'язані з перебуванням громадянина України на посаді прокурора. Страхувальником при настанні страхових подій згідно з пунктом 3 Постанови № 486 є Генеральна прокуратура України. Норми Закону і підзаконні нормативні акти не містять винятків щодо вказаних зобов'язань Генеральної прокуратури України стосовно будь-якої категорії прокурорів.

2.2. Посилання в частині другій статті 46і Закону на те, що військовослужбовці військових прокуратур проходять службу відповідно до Закону № 2011-XII та інших законодавчих актів України, якими встановлені правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України, стосується лише тих особливостей, які не можуть бути притаманні проходженню служби іншими працівниками прокуратури, зокрема відмінностей, пов'язаних з наявністю офіцерського звання і порядком його присвоєння, порядком отримання продовольчого та речового забезпечення, обмундирування, наданням певних пільг і компенсацій, передбачених саме для військовослужбовців, тощо.

У контексті питання, порушеного суб'єктом права на конституційне звернення, Конституційний Суд України зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України стаття 16 Закону № 2011-ХІІ і пункт 1 Умов, затверджених Постановою № 488, передбачають зобов'язання Міністерства оборони України як страхувальника військовослужбовців, які проходять службу на посадах прокурорів, лише у випадках, коли страхові події сталися при виконанні ними функцій військової служби. Такі випадки підпадають під іншу категорію страхових виплат, не пов'язаних з виконанням прокурорських повноважень, що дає підстави для застосування відповідного закону залежно від обставин настання страхових подій.

3. Виходячи із зазначеного Конституційний Суд України вважає, що положення частини четвертої статті 50 Закону поширюються на всіх прокурорів, зокрема й тих, які перебувають на службі у військовій прокуратурі як військовослужбовці.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 13, 51, 62, 63, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

вирішив:

1. В аспекті конституційного звернення положення частини четвертої статті 50 Закону України "Про прокуратуру" в системному зв'язку з частиною п'ятою цієї статті слід розуміти так, що держава гарантує обов'язкове державне страхування прокурорам незалежно від особливостей статусу їх певних категорій.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.