Пройшло майже 9 місяців, як ми зустрічалися з вами на звітно-виборчій конференції, обирали керівний склад Асоціації, планували наші дії на майбутнє.
З того часу ситуація в нашій країні змінилася, і, на жаль, не на краще. Я не маю зараз на меті викладати вам своє бачення політичної або економічної ситуації в Україні. Члени Виконавчого комітету і я, як Президент УАП, хотіли б обговорити з вами ситуацію, яка склалася в органах прокуратури, тобто ситуацію, яка склалася з вами. Ситуацію, яку називають «реформуванням органів прокуратури».
Хоча, якщо звернутись до самого терміну «реформування», хочу сказати, що протягом останнього року не читав і не чув жодного зрозумілого пояснення цьому явищу.
Крім слів, що все погано і треба все змінити, підкріплених тезою про Європейську прокуратуру, більше нічого не чути.
Я ні в якій мірі не хочу зараз висловлюватись на захист попередніх функцій та повноважень органів прокуратури. На моє глибоке переконання, саме народ України повинен визначати питання, чи потрібна йому прокуратура як державний орган, і що вона повинна робити.
Прокуратура позбавлена функції загального нагляду – на це є рішення Верховної Ради. Але чи стало жити в країні краще? Запрацювали підприємства? Своєчасно стали виплачувати заробітні плати та пенсії? Не буду продовжувати безкінечний перелік запитань.
Прокуратура позбавлена функції слідства – це також рішення Верховної Ради. Але чи більше осіб, які скоїли злочин, засуджені судом? Ми вже досягли невідворотності покарання?
Планується ліквідувати функцію нагляду за дотриманням законів при виконанні кримінальних покарань. Я особисто упевнений, що після цього умови тримання арештованих та засуджених не покращаться, як і захист їх прав. Тоді в чому полягає мета реформування прокуратури України?
Я свідомо залишаю осторонь запитання, хто займається цим реформуванням. Свідомо, тому що упевнений у тому, що зарубіжні експерти не мають на меті щось знищити і нанести шкоду, хоча така думка існує у багатьох наших колег.
Вважаю, що неможливо зліпити державний орган із суміші аналогій, узятих у Сполучених Штатах Америки, Великій Британії, Німеччині, Нідерландах, Франції та інших країнах.
Упевнений, що ні зміна функцій, ні зміна структури, ні зміна назви, ні зміна особистостей не дадуть українському народу тих наслідків, які вони очікують.
Так зване «реформування» прокуратури проходить під гаслом: «Робіть що-небудь, бо народ вже терпіти не може».
Влада, використовуючи підконтрольні їй засоби масової інформації, спрямовує незадоволеність погіршенням рівня життя на прокурорів. Це прокурори винні у масовому безробітті, невиплаті пенсій та заробітних плат. Це ви винні в захмарній вартості електроенергії, газу, води, тепла.
Це прокурори винні, що в України відібрали Крим і точиться війна на Сході. Прокурори також винні у ненаданні Україні безвізового режиму (хоча понад 90% українців не знають, навіщо він їм, а більше 50% не знають, що це таке). Ідея про те, що необхідно тільки змінити чергового Генерального прокурора, і завтра все буде добре, забивається в голови людей щоденно. Саме прокуратура стала тією шпариною, куди свідомо випускається пар людського обурення. Саме вас звинувачують у всіх негараздах, які відбуваються в країні.
А щоб владу не звинувачували у тому, що вона взагалі нічого не робить, остання і займається імітацією діяльності, яку називає «реформуванням». Спочатку півроку нам пропонують дивитися виставу про обрання комісії по виборам Директора НАБ, потім у другій частині, яка тягнеться також півроку, проводять вибори самого Директора, і потім, щоб вистава не закінчилась, заявляють, що без Антикорупційної прокуратури НАБ не запрацює. А далі знову комісії, вибори, конкурси і таке інше. Та коли і це закінчиться, почнуть шукати гроші на утримання нових структур. А час іде, і в квартирах не стає тепліше, газ не дешевшає, пенсії і зарплати не стають хоча б стабільнішими, а найголовніше – рівень корупції в країні не зменшується. Людям показують нескінчений мильний серіал, і, на жаль, прокурори грають у ньому ролі маріонеток, навіть скоріше ляльок для биття.
Чого варте масове незаконне звільнення прокурорів під єзуїтською назвою «люстрація». Сотні прокурорів були не тільки незаконно позбавлені роботи, та навіть більше того, елементарного права на захист у судовому порядку.
Цинічно звучить, але можна заспокоювати себе хоча б тим, що у 2015 році люстрація – це лише звільнення з роботи, а у 1917, 1937 – це каторга або розстріл. На жаль, це єдиний проблиск демократичного прогресу, який досягла ця країна за останні 100 років.
Поруч із люстрацією – масові скорочення, і, як наслідок, – масові незаконні звільнення. І знову без надії на судовий захист. Це також називається реформуванням?
Тестування – це особливий вид знущання. Я не хочу зараз обговорювати запитання тестів, а лише хочу сказати про саму суть тестування і комісій по відбору.
Людина має вищу юридичну освіту, кваліфікація підтверджена Державною екзаменаційною комісією, працює в органах прокуратури, декілька разів пройшла атестаційну комісію, має досвід роботи, і тепер повинна відповідати на запитання, складені невідомими особами з невідомою кваліфікацією, а потім ще і відповідати на запитання членів комісії, кваліфікацію яких теж ніхто не визначав. А коли це все показують у прямому ефірі, як ще це можна назвати, як не однією із серій мильного серіалу?
Фахівці кажуть, щоб здати будь-який тест на високий бал, треба всього два тижні для того, щоб навчити людину технології здачі тестів.
Можна далеко не ходити, а подивитися на наших новітніх патрульних поліцейських. Всі вони пройшли тестування. Їх навіть навчили носити кашкети і бити палкою громадян. Але, на жаль, вони не в змозі нормально складати протокол про адміністративні порушення. Ідеологи реформування кажуть, що вони ще навчаться. Можливо, і навчаться, але на кому? На нас із вами? А заробітну плату вони також їм учбову платять?
А прокурор не адміністративні протоколи складає. За рахунок чого реформування? За рахунок прав громадян України.
Сьогодні на вулиці не 1917 рік, а 2015, і прокурора, озброєного тільки революційною правосвідомістю, явно не достатньо.
Підміна дійсних змін в органах прокуратури мильним серіалом проводиться свідомо. У центрі функціонування будь-якого державного органу знаходиться людина, яка повинна мати можливість виконувати покладені на неї обов’язки без будь-якого впливу чи тиску. В значній мірі це стосується органів прокуратури.
Навіть якщо залишити прокурорам тільки одну функцію – підтримання державного обвинувачення, і при цьому як законодавчо, так і фактичного, не забезпечити державного обвинувача реальною незалежністю з підпорядкуванням тільки закону, це буде та ж сама прокуратура, незалежно від того, хто буде Генеральним прокурором.
Прокурор, як процесуальна особа, яка незалежна перш за все від так званого «вищестоящего» прокурора, а також народних депутатів, Президента, Кабінету міністрів, активістів, добровольців, Радників, і таке інше, – ось яка головна мета реформування. Це не розуміють ті, кого я тільки що назвав? Ні! Чудово розуміють! Але саме їм як раз у першу чергу потрібен слухняний виконавець, який, коли треба, зареєструє провадження, коли треба, не зареєструє, коли треба, скаже, коли треба промовчить. Якого можна у будь-який час люструвати, скоротити, звільнити, висловити недовіру. А можна просто побити: хоч на вулиці, хоч у кабінетах, а хоч і в залі суду. І все це можна зробити безкарно.
Всі ці особи будуть щоденно волати про реформування органів прокуратури, але при цьому будуть зубами триматися за свій вплив на прокурорів.
І в цьому немає ніякої різниці між тим, хто утік із країни у лютому 2014 року, і тими, хто прийшов до влади після.
Тест на незалежність – ось, на мою думку, єдиний тест, який повинні пройти влада і прокурори. Поки цей тест не буде складений, упевнений, не буде ніяких змін на краще.
Багато в чому це буде залежати і від вас. Я розумію, що коли на важелях з одного боку кар’єра, зарплата, сім’я, а з другого боку – прохання, наказ, вказівка, тиск, – дуже важко прийняти законне рішення. Такі реалії сьогодення.
Ми вже маємо досвід подібних ситуацій. У 2012 році близько 3 тисяч членів УАП вийшли з лав Асоціації, тому що Генеральний прокурор наказав, і альтернативою було звільнення з роботи. Тоді наші колеги поступилися своїм конституційним правом на об’єднання в громадську організацію заради збереження роботи, зарплати, благополуччя сімей.
Тепер мова іде про ваше майбутнє, про майбутнє країни, в якій ви живете. Влада не дасть вам незалежності. Ви самі повинні стати незалежними. І почати вам необхідно із себе.
Захистіть свої права – права на працю, права на отримання справедлив
Ви об’єдналися в громадську організацію у тому числі і для захисту своїх прав. Багато із вас є членами профспілки, яка жодного разу не задала запитання адміністрації щодо законності тестування і комісій, щодо легітимності реорганізації і скорочень, і лише штампує згоди на звільнення наших із вами колег. Тиск та приниження зараз відчувають всі працівники прокуратури, не виключаючи Генерального прокурора.
Як інакше розуміти дії, коли спочатку Генеральному прокурору надають право на включення до складу комісії по відбору кандидатів на посаду антикорупційного прокурора своїх представників, а потім під тиском і шантажем змушують змінити свою думку. При чому шантажують навіть тим, що через призначення не тих членів комісії не буде безвізового режиму.
Мовчати і не діяти – це можливість тимчасово зберегти за собою посаду і принизливу заробітну плату, та бути бездумним виконавцем чужої волі, який у будь-який момент може бути звільненим, або притягнутим до кримінальної відповідальності саме за виконання чиїхось вказівок.
Саме сьогодні, у День працівників прокуратури, я пропоную вам подумати над цим.
Сьогодні 1 грудня, і один із Президентів України своїм Указом визначив цей день як День працівників прокуратури. День людей, які присвятили своє життя служінню закону та захисту прав людей.
Всі ви: хто у минулому, а хто і до тепер, носите звання прокурор. Звання, яке останнім часом частіше проголошують зі злобою, презирством, образою. Це, безумовно, тимчасово, але на скільки розтягнеться ця тимчасовість, залежить у тому числі і від вас. Від вашого відношення до Закону і до людей, і, що найголовніше, на мою думку, – до самих себе.
Бути прокурором і називатися прокурором – це дві різні речі, і я впевнений, що ви це чудово розумієте.
Я хочу всіх вас привітати із професійним святом, побажати вам витримки та твердості вашого духу, незламності у боротьбі за права людини і послідовності при досягненні мети.
Будьте прокурорами по суті, а не тільки зовні.
